Маріам Петросян

Можна, звісно, ​​нічого не пояснювати. Але я не прихильник подібної поведінки, адже рано чи пізно ми всі стикаємося з проблемами, що виросли з недомовленостей. З того, що хтось із нас не так зрозумілий.

Він посміхається. Як маніяк. Або закоханий. Що, загалом, одне й те саме.

Я був, як птах. Як птах, який може літати. Вона ходить по землі, бо їй і так добре, але якщо захоче... щойно захоче, тоді злетить.

Нікому не подобається, коли сторонні розгадують їхні улюблені ігри.

Я не співаюсь. Я лікуюсь.

Метелики, красиві при світлі, в напівтемряві однаково чорні і схожі на крилатих тарганів.

Важко відмовитись від мрії. Легше ускладнити шлях до неї, ніж повірити, що задуманому не здійсниться.

...іноді зовсім не обов'язково говорити щось вголос, щоб тебе зрозуміли.

Те, що для тебе нічого не означає, для когось все.

Ранок був мерзенний. Сіре, наскрізь вогке, як слизький капелюшок якогось гриба. Дверні ручки в такі дні здаються занадто твердими, будь-яка їжа дряпає піднебіння, жайворонки потворно активні і не дають спокійно поніжитися в ліжку, а сови всім незадоволені і огризаються на кожне слово.