Мілан Кундера

Бути жінкою для Сабіни – доля, яку вона не обирала. А те, чого ми не обираємо, не можна вважати ні нашою заслугою, ні нашим невезінням.

Спокусити жінку вміє кожен дурень. Але за вмінням розлучитися з нею пізнається справді зрілий чоловік.

Людина має отримати отруту в день свого повноліття. Він має бути вручений йому на урочистій церемонії. Але не для того, щоб спокушати його самогубством. Навпаки, щоб жити з більшим спокоєм та більшою впевненістю. Щоб жити зі свідомістю, що він господар свого життя та смерті.

Немає нічого тяжчого, ніж співчуття. Навіть власний біль не такий тяжкий. Як біль співчуття до когось, біль за когось, біль, багато разів помножений фантазією, продовжений сотнею відлуння.

Вона відчувала непереборне бажання сказати йому, наче найбанальніша з усіх жінок: Не відпускай мене, тримай мене біля себе, укрий мене, зроби мене своєю рабинею, будь сильним! Але це були слова, які вона не могла і не вміла вимовити. Випустивши його з обіймів, вона тільки й сказала: — Я дуже рада, що я з тобою. — Це було найбільше, що вона вміла сказати за її стриманої вдачі.

Людина, яка мріє залишити місце, де вона живе, явно нещаслива.

Він мріяв вийти геть зі свого життя, як виходять із квартири на вулицю.

Люди не цінують ранку. Через силу прокидаються під дзвін будильника, який розбиває їх сон, як удар сокири, і одразу вдаються до сумної метушні. Скажіть мені, яким може бути день, розпочатий таким насильницьким актом! Що має відбуватися з людьми, які щодня за допомогою будильника одержують невеликий електричний шок! Вони день у день звикають до насильства і щодня відучуються від насолоди.

Люди здебільшого тікають від своїх страждань у майбутнє. На дорозі часу вони проводять уявну межу, за якою їхнє нинішнє страждання перестає існувати.

Але якщо ми раптом виявляємо власну нікчемність, куди тікати від неї? Від приниження можна бігти лише нагору.