Михайло Булгаков

... більшість нашого населення свідомо і давно перестала вірити казкам про бога.

У чергу, сучі діти, в чергу!

А сталося це тому, що війна для нього, Козиря, була покликанням, а вчительство лише довгою та великою помилкою. Так, втім, найчастіше і буває у нашому житті. Цілих років двадцять чоловік займається якоюсь справою, наприклад, читає римське право, а на двадцять першому — раптом виявляється, що римське право ні до чого, що навіть не розуміє його і не любить, а насправді він тонкий садівник і горить любов до квітів. Відбувається це, мабуть, від недосконалості нашого соціального ладу, при якому люди часто-густо потрапляють на своє місце тільки до кінця життя. Козир потрапив до сорока п'яти років. А доти був поганим учителем, жорстоким та нудним.

Хворий на невиліковну ніколи пристрасть до театру.

Що завадить мені, сміючись, казати правду?

У повітрі раптом настала зловісна тиша, яка зазвичай буває перед великим шумом.

Нічого не може бути гаже, ніж коли гість, що приїхав першим, микається, не знаючи, що йому зробити, а його законна мегера пошепки пиляє його за те, що вони приїхали раніше за всіх. Такі бали треба викидати на смітник, королева.

Ніколи й нічого не просіть! Ніколи і нічого, і особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і самі все дадуть!

Кожен прикрашає себе як може.

... навіть будучи абсолютно вільною і невидимою, все ж таки і в насолоді потрібно бути хоч трохи розсудливою.