Михайло Булгаков

Королева... вухо спухне... Навіщо ж псувати бал спухлим вухом?... Я говорив юридично... з юридичної точки... Мовчу, мовчу... Вважайте, що я не кіт, а риба, тільки лишіть вухо.

Дощ ллє пеленою і приховує від мене світ. І нехай сховає його від мене. Він не потрібний мені, як і я нікому не потрібний у світі.

— Знову почалася якась нісенітниця, — зауважив Воланд. — Слухаю і продовжую, — відповів кіт.

— Знаю, — відповів майстер, — моїм сусідом у божевільні був цей хлопчик, Іван Бездомний. Він розповів мені про вас. — Як же, як же, — озвався Воланд, — я мав задоволення зустрітися з цим парубком на Патріарших ставках. Він ледве самого мене не збожеволів, доводячи мені, що мене немає!

– Ба! Але ж це письменницький дім. Знаєш, Бегемот, я дуже багато гарного і приємного чув про цей будинок. Зверни увагу, мій друже, на цей будинок! Приємно думати про те, що під цим дахом ховається і визріває ціла безодня талантів. — Як ананаси в оранжереях, — сказав Бегемот.

— Це напад неврастенії, — пояснив я кішці. — Вона вже завелася в мені, розвиватиметься і зглине мене. Але поки що можна жити.

Друга свіжість — ось що дурниця! Свіжість буває тільки одна – перша, вона ж і остання. А якщо осетрина другої свіжості, це означає, що вона тухла!

Сеанс закінчено! Майстро! Уріжте марш!!

Людині без документів суворо забороняється існувати!

— Я новий, я новий! Я неминучий, я прийшов! ... мій погляд гострий і свіжий.