Олександр Грін

Йому замінила живе життя звичка жити уявою; їй - ідеологія руйнування; для обох люди були матеріалом, а не метою.

... рано чи пізно настане день людей, що стояли в тіні, вони вийдуть із тіні на яскраве світло, і ніхто не образить їх.

Вона вміла і любила читати, але й у книзі читала переважно між рядками, як жила.

Життя, якщо хочете, сповнене гидоти. Тримайте руки чистими, любий мій.

Я сповнений вами.

Я був у одній країні. Там царює любов. Хоч їй не будують храмів. Дітей не примушують співати хвалу. Там просто люблять. Повільно та скромно. Наївно і трішечки смішно. Звичайно - адже там не уявляють, як можна жити, не відаючи кохання.

Море та любов не терплять педантів.

... Рідко, рідше, ніж ранньою весною - грозу, доводиться бачити людей з повною свідомістю своєї людської гідності, мирних, але непоступливих, мужніх, але пішли далеко у своїй свідомості від первісних форм життя.

Тиша, тільки тиша і безлюддя — ось що треба було йому для того, щоб усі найслабші та сплутаніші голоси внутрішнього світу зазвучали зрозуміло.

Дивність на дивина іноді дає щось природне. А що може бути природніше випадковості?