Пітер Мейл

Той новий рік розпочався для нас із ланчу. Традиційне святкування з його нічним обжерливістю, злегка напруженим оптимізмом і приреченими на провал планами завжди здавалося нам сумнівним приводом для веселощів.

У селі, як ми дуже швидко з'ясували, сусіди мають значно більший вплив на ваше життя, ніж у місті. Можна роками жити в одній квартирі в Нью-Йорку або Лондоні і жодного разу не поговорити з людьми, які мешкають за тонкою стінкою в шести дюймах від вас.

Архітектор, наш колишній співвітчизник, а нині парижанин, педупреждав, що будівельні роботи в Провансі схожі на окопну війну: довгі періоди бездіяльності та нудьги перемежовуються вибухами скаженої та гучної активності.

Людина, яка все життя важко пропрацювала, має право відпочити. Він повинен провести старість у спокої та комфорті.

Французи витрачають на свій шлунок стільки ж, скільки англійці на автомобілі.

Компанія виникла наприкінці вісімдесятих, у дев'яності роки економічного буму вона бурхливо росла, зливаючись з іншими, купувала треті, виверталася як могла і врешті-решт призвичаїлася без жодної пощади відбирати у авуари, що викликали люту заздрість у своїх більш педантичних і жалісливих суперників.

Тутешні люди не люблять змін. Найменша зміна позбавляє їхнього душевного спокою.

Французи твердо впевнені, що секс — понад усе.

Ми не чекаємо нічого хорошого від телефонних дзвінків: вони мають звичай лунати в самий невідповідний момент, заставати зненацька і втягувати в абсолютно непотрібний нам діалог.

Тутешні життя мене цілком влаштовує - ніхто не тисне, невигадливі розваги, багато часу проводиш на свіжому повітрі.