Рей Бредбері

— Люди ні про що не кажуть. — Ну, як це може бути! — Так Так. Ні про що. Сиплють назвами — марки автомобілів, моди, плавальні басейни і додають:«Як шикарно!» Всі вони твердять те саме. Як тріскачки. А в кафе включають ящики анекдотів і слухають ті самі старі гостроти або включають музичну стіну і дивляться, як по ній біжать кольорові візерунки, але все це абсолютно безпредметно, так — переливи фарб.

Залишити землю і море, і все що росте — квіти, траву, плодові дерева. І тварини також нехай залишаються. Все залишити, крім людини, яка полює, коли не голодна, їсть, коли ситий, жорстокий, хоча її ніхто не зачіпає.

Тут у зоопарку, за ґратами нас тримають гроші. А там, у звіринці, йолопів тримають під замком їхні дурні мрії.

Він продовжив: — А я придивлявся до вас. Не стану ходити навколо та навколо і скажу навпростець. Ми сидимо на цій веранді не перший місяць. А отже, давно знаємо одне одного. Звичайно, ви на цілих 15 років молодші, але хіба це перешкода нашій заручин, як ви вважаєте?

Ніколи не ставте під сумнів дива, коли вони відбуваються.