Террі Пратчетт

- Чому вони ганяються за тобою? — Уявлення не маю. - Та годі! Повинна бути причина! - О, причин купа. Я просто не знаю, яка саме.

Невже це таке – бути живим? Невже бути живим – це постійно відчувати, що тебе спричиняє безпросвітну пітьму? Як люди можуть жити із цим? Але ж живуть – і навіть знаходять якусь радість у своєму існуванні, хоча тут прийнятний лише відчай. Вражаюче. Відчувати себе нікчемною живою істотою, затиснутою між двома височеними стрімчаками темряви... Це ж нестерпно. Як? Як вони виносять це життя? Очевидно, що це вроджене.

... якщо ви перестанете твердити людям, що після їх смерті все буде гаразд, то вони, можливо, спробують навести лад, поки ще живі.

Вічно на межі падіння, але мужності, щоб справді впасти, не вистачає.

Жахливо, коли знаходиш у своїй голові цікаві речі та не знаєш, що вони там роблять.

Люди повинні бути постійно чимось зайняті, інакше вони можуть почати думати.

Люди – цікаві істоти. У світі, повному чудес, їм вдалося вигадати нудьгу.

Його принцип існування був дуже простий: у житті треба спробувати все.

Горе світу, який не знає поваги до віку.

— Ти впевнений, що це все правда? - Я впевнений, що все це журналістика.