Мор, учень Смерті

Мор був зачеплений. Одна справа не хотіти одружитися з кимось, і зовсім інша — чути, що виходити не хочуть за тебе.

Це аристократи, хлопчику. Вони собаку з'їли на тому, щоб не бачити і не помічати того, що в них під носом.

- Як це називається, коли в тебе всередині тепло, ти всім задоволений і хочеш, щоб усе лишалося так, як є? — Гадаю, це називається щастям.

Вічно на межі падіння, але мужності, щоб справді впасти, не вистачає.

Горе світу, який не знає поваги до віку.

Адже він Смерть, до твого відома. Похмурий жнець. Важлива персона. Він не хтось, ким стають. Він той, ким є.

Сумно, але факт: кораблі, які на відстані виглядали так, ніби вирушають за край світу, зникали зовсім не за обрієм — вони й справді падали з Краю світу.

Принаймні, ситуація набула ясності. Коли робиш крок із урвища, життя моментально приймає дуже чіткий напрямок.

Забавна штука ці вії, — міркував він після закінчення експерименту. — Ти їх не помічаєш — поки не втратиш.