Вероніка Іванова

Пам'ять - не найкраща супутниця, вона весь час тягне назад, коли треба йти вперед.

— Постарайся забути про погане, — порадила жінка. Я підморгнув: — Погане забувати не можна, поважна пані: як же дізнатися про добре, якщо не пам'ятаєш, як виглядає погане?

Деякі подробиці краще дізнаватися поступово. Щоб уникнути різкого завороту мозку.

Якщо вибирати нема з чого, це може означати, що вибір не потрібен.

Якщо жінка дивиться на вас сердито і звинувачуючи, це зовсім не означає, що вона чимось незадоволена. Єдине про що кричить такий погляд:«Ну, скажи що-небудь! Почни розмову! Ти ж розумієш, що я не можу порушити мовчання першою!

Запитуєте, бо хочете знати чи тому що не хочете думати самі?

Слова, навіть наймудріші і найпрекрасніші, не завжди можуть описати те, що легко і просто виразить погляд. На жаль? На щастя? Не знаю. Іноді приємніше сховатися за пологом вишуканих фраз, ніж видати те, що відчуваєш, випадковою тінню, що промайнула в очах.

Пряма відповідь подібна до удару меча: якщо ти не готовий з ним щось зробити, він швидше за все тебе вб'є.

Сонце гаром давиться на столі небес. За поріг вирушити - Мені чи тобі? На долю, щиру, Злоби не тримаю: Пощастить найсильнішому - Слова не скажу. Страх зі мною не впорається, Якщо поряд друг. Грізно посміхається За спиною лук, І до долоні лащиться Рукоять меча… Голова не скотиться, Якщо на плечах! Я не воїн — трудівник У житті та в бою. Я люблю зброю, Битися - не люблю!

Як просто піти, і як важко повернутися. Назад. Назад. До витоків. Додому. Посушливе літо. В'южної зими. Від чарів вічних мандрівок якось прокинутися.