Віктор Пєлєвін

Яке небуття? Де ви його взагалі бачили? Щоб не бути, мало того, що треба бути, треба ще й підмальовувати до буття слово не.

Хіба це не звичайний стан людини – сидіти в темряві біля вогню, запаленого чиїмось милосердям, і чекати, що прийде допомога?

- А ти вчора Люсю налякав навіть. Вона сьогодні мені каже:«Знаєте, Борисе Григоровичу, як хочете, а мені з ним у ліфті одній страшно їздити». – Я з нею в ліфті жодного разу не їздив, – сказав Сашко. – Тож тому і боїться. А ти з'їзди, ***у її схопи, посмійся. Ти Дейла Карнегі читав? – А чим я її налякав? - Запитав Саша, розуміючи, хто така Люся.

— Як це дивно — він помер, а ми живемо... Тільки я підозрюю, що кожного разу, коли ми лягаємо спати, ми так само вмираємо. І сонце йде назавжди, і закінчується вся історія. А потім небуття набридає саме собі, і ми прокидаємося. І світ з'являється знову.

Найголовніше, - сказав невидимий динамік зовсім поруч із головою, - це те, з яким настроєм ви входите в новий ранок.

Мітєк сумнівався у багатьох речах, але одне знав твердо. Він знав, що спочатку стане льотчиком, а потім полетить на Місяць.

Все, що ти робиш, ти робиш лише через кохання. Інакше ти просто сидів би на землі і вив від жаху. Або огиди.

Розум – це шалена мавпа, що мчить до прірви. Причому думка про те, що розум – це шалена мавпа, що мчить до прірви, є не що інше, як кокетлива спроба шаленої мавпи поправити зачіску на шляху до урвища.

Можна сказати, що наш світ населяють два види наркоманів, які приймають найсильніші психотропи з різною дією. Вони бачать діаметрально протилежні галюцинації, але повинні проводити час поруч один з одним. Тому за довгі століття вони не тільки навчилися спільно ловити принципово різний кайф, а й виробили етикет, що дозволяє їм поводитися так, ніби вони дійсно розуміли один одного, хоча одні й ті самі слова, як правило, означають для них різне.

... був начальником складських комор, де виявив великий організаційний талант і крав по совісті – тільки на життя.