Вільям Пол Янг

Брехня - це маленька фортеця, всередині неї нібито в безпеці. З цієї фортеці ти намагаєшся керувати своїм життям та маніпулювати іншими людьми. Однак фортеці потрібні стіни, і ти їх будуєш. Це виправдання для твоєї брехні. Наче ти брешеш, щоб захистити когось, кого ти любиш, врятувати від болю. У хід йде все, що завгодно, аби тобі було затишно всередині твоєї брехні.

Віра – це плід взаємин, завдяки яким ти знаєш, що тебе люблять.

Тому, що ти щиро віриш у щось, це щось стає правдою.

— Брехня найприродніший притулок, куди кидається той, хто вижив. Вона дає відчуття захищеності, це місце, де кожен залежить лише від себе самого. Проте містечко темне, правда?

... він легко відірвався від землі і полетів уві сні. Ті, хто ніколи не літав таким чином, можуть вважати це ненормальним, але в глибині душі вони, судячи з усього, відчувають легку заздрість.

Ніхто не шукав звісток від Бога у поштовій скриньці, тільки в книзі. Особливо в дорогій книзі, переплетеній у шкіру, із позолоченим корінцем.

Кохання – це не обмеження, кохання – це політ.

Диханням на мене повий, Щоб я могла дихати... і жити, До своїх грудей притиснувши, зігрій І сили дай мій сон впустити. І в ніжних зітханнях вітру З тобою зіллємося ми, Танцюючи між надгробків, У світ виходячи з пітьми. Живі не зможуть Дізнатися просту відповідь. Тільки Той, Хто життя дає, Чий видих серце береже від бід. І в ніжних зітханнях вітру, З тобою зіллємося ми, Танцюючи між надгробків, У світ виходячи з пітьми.

Темрява приховує справжній розмір страхів, брехні та жалю. Але вони швидше тіні, ніж реальність, тому здаються більше у темряві. Коли ж у ті глибини душі, де вони мешкають, потрапляє промінь світла, ти починаєш розуміти, що вони справді таке.

Дуже важко рятувати когось, якщо він не бажає довіритись тобі.