Володимир Набоков

Мене в мене ніхто не забере.

Я не простий... я той, що живе серед вас...

Жодних, жодних бажань, окрім бажання висловитися — всій світовій немоті на зло.

Я знаю, що смерть сама по собі ніяк не пов'язана із позажиттєвою областю, бо двері є лише вихід з дому, а не частина його околиці, якою є дерево чи пагорб. Вийти якось треба, але я відмовляюся бачити в дверях більше, ніж дірку.

Любив я тебе давно, а чому любив – не знаю.