Єлизавета Дворецька

Предслава знову відзначила, що, коли він сміється, у нього робиться трохи збентежений вигляд: ніби він соромиться, що у світі знайшлося щось, здатне порушити його незворушність.

Одна людина такої ні знати, ні пам'ятати не може. А родова пам'ять крові вона все зберігає.

Коли з людей вимагають грошей, вони твердо вірять, що натомість отримають щось варте. І чим більше грошей потрібно, тим міцніша віра.

Обрана спробувала уявити відстань, що відокремлює Шовкові країни від Йотланда, і заплющила очі — сотні і сотні переходів через пустелі, степи, гори, річки, ліси, моря, через десятки різних країн і держав, як дуже розвинених і багатих, так і зовсім диких. Люди з одного кінця ніколи не потраплять на інший, навіть не знають до пуття, що там, на іншому кінці землі. А речі їдуть собі та їдуть — десятки рук передають їх, перевантажуючи з верблюдів на коней, з коней на човнах, обмінюючи на гроші та інші товари. І зрештою доставляють туди, де простий предмет повсякденного побуту стає уламком Того Світу...

Ніхто не знає, в який бурхливий і каламутний потік виллються звичайні, пересічні, нічим не примітні події.

Коли в животі завив голодний звір, розум мовчить.

— Чутки не обдурили мене, я цьому радий. Було б прикро покинути будинок у таку пору, коли стільки справ по господарству. — Звичайно! — радісно вигукнув Хродгар. — Стригти курей, трапляти моркву та капусту, приймати пологи у оселедця... що там ще буває?

Не бійся. Я нікому нічого не скажу і не зачеплю його. Я не хочу завдавати тобі нового суму. Хоча, можливо, зі мною ти була б щасливішою навіть за морем. Але від долі не втечеш. У нас кажуть: чуже лихо може стати і твоїм. Я не хочу, щоб ти плакала, розумієш?