Юкіо Місіма

Коли я дуже пристрасно чогось чекаю, коли моя уява заздалегідь прикрашає майбутню подію понад будь-яку міру, врешті-решт виходить вічно одне й те саме: настає довгоочікувана мить – і я тікаю геть.

Коли п'ятнадцятирічний підліток відчуває, що його внутрішній світ влаштований інакше, ніж у однолітків, йому дуже легко впасти в оману - вирішити, що він доросліший і розумніший, а тому і мислить по-іншому. Насправді, це не так. Просто моя тривога, моя невпевненість змусили мене раніше за інших замислитися над пристроєм своєї свідомості. Причому самокопання породжувало в моїй душі лише хаос.

... коли я виявляю оточуючим свою справжню суть, вони вважають це лицедійством; коли ж я розігрую перед ними виставу, люди вважають, що я поводжуся природно.

З досвіду мені вже було відомо, що краще одразу визнати себе винним у брехні, ніж мучитися, вирішуючи, який з моїх вчинків правдивий, а який вданий.

Коли йде сніг, ми знову почуваємося дітьми.

Людина романтичного складу відноситься до всього інтелектуального з таємною підозрою; саме в цьому корінь абсурдного захоплення, що називається мрійливістю. Помиляються ті, хто вважають мрії грою інтелекту. Ні, мрії - щось протилежне, це втеча від розуму.

Юним дівчатам властивий зовсім особливий вид безсоромності, що не має нічого спільного з розпусністю зрілих жінок. Це безневинне безсоромність п'янить, як свіжий весняний вітерець. Воно схоже на не дуже пристойний, але при цьому цілком невинний порив, - наприклад, коли нестримно хочеться полоскотати чарівну дитину.

Мій біль сказав мені:«Ти не людина. Тебе не можна і близько підпускати до інших людей. Ти — сумна і ні на що не схожа тварина».

Справжній біль ніколи не відчувається одразу. Вона схожа на сухоти: коли людина помічає перші симптоми, це означає, що хвороба вже досягла чи не останньої стадії.

Нині епоха загальних розлучень. Кого розлучає життя, кого смерть... Сьогодні розлука тривіальна, а оригінальна якраз зустріч. Вона майже як диво... Хіба не диво, що ми з вами сидимо вдвох і розмовляємо?