Юрій Нікітін

Ніхто у нашу судову систему не вірить. Та й насправді, надто багато справжніх запеклих убивць, взятих зі зброєю в руках над тілами жертв, виявляється на волі дуже скоро.

Медицина — поки що не наука. Мій шлунок краще знає, що він зволить. Коли мені було двадцять, я в таку чашку сипав вісім ложок. А коли стукнуло сорок такої кави, раптом почав здаватися солодким. Я перейшов на шість. А тепер ось задовольняюся всього чотирма.

— Хто він, новий бог? — Ти не повіриш. Бог рабів та для рабів. Але йому охоче кланяються і вільні племена, бо в кожній людині надто багато від раба. За свободу треба стояти, а коли хтось приходить і дуже солодко каже, що рабом бути простіше і спокійніше, що треба вручити свою долю іншому, сильному, що все бачить і все знає, що прийде і все розсудить... Багато хто добровільно віддає свою волю. Солодка брехня проходить там, де не пройшов меч.

Відповівши ударом на удар, ви захищаєте від мерзотника та багатьох інших, незнайомих вам людей.

За всю історію воєн жоден американець не кинувся на амбразуру, не направив літак, що горить, на колону танків, не застрелився, щоб не потрапити в ганебний полон! А в нас так чинили сотні та тисячі простих солдатів та офіцерів.

Щоб перемогти інші народи та культури, Америці треба було проголосити девізом: все дозволено! Розпуста, боягузтво, зрада, хапання... всі вади легалізуються.

Силою можна підкорити навіть незгодних.

Коли всі стають стадом, погано для стада.

Мене не загнати до колони, яку конвоюють«суспільні цінності». Вчора було цінне одне, сьогодні інше, а завтра цінуватиметься третє.

Наміри сьогодні одні, завтра інші. А ось група танкових армій біля наших кордонів — постійна річ.