Безприданниця

Ах, справа зроблена; можна лише шкодувати, а поправити не можна.

— Значить, нехай жінка плаче, страждає, аби любила вас? - Що робити, Ларисо Дмитрівно! У коханні рівності немає, це вже не мною заведено. У коханні доводиться іноді й плакати. - І неодмінно жінці? — Звісно, ​​не чоловікові.

— Що означає так? Тобто, не подумавши? Ви не розумієте, що у ваших словах образа, так, чи що? — Звісно, ​​я без наміру. — То це ще гірше. Треба думати, про що говориш.

Отже, друзі: два тіла — одна душа.

— Мені хочеться знати, чи незабаром жінка забуває пристрасно кохану людину: другого дня після розлуки з нею, через тиждень чи через місяць... чи мав право Гамлет сказати матері, що вона«черевиків ще не зносила» і так далі. — На ваше запитання я вам не відповім, Сергію Сергійовичу; можете думати про мене, що ви хочете. — Про вас я завжди думатиму з повагою; але жінки взагалі, після вашого вчинку, багато втрачають в моїх очах. - Та який мій вчинок? Ви нічого не знаєте. — Ці«лагідні, ніжні погляди», цей солодкий любовний шепіт, - коли кожне слово чергується з глибоким зітханням, - ці клятви... І все це через місяць повторюється іншому, як вивчений урок. О, жінки! - Що "жінки"? — Нічого вам ім'я! — Ах, як ви можете так ображати мене? Хіба ви знаєте, що я після вас покохала когось? Ви впевнені у цьому? — Я не певен, але гадаю. — Щоб так жорстоко дорікати, треба знати, а не думати.

Але знайте, що і найлагіднішу людину можна довести до сказу. Не всі злочинці - злодії, і смирна людина зважиться на злочин, коли йому іншого виходу немає.

— У того все хитрість та лестощі, а ця раптом, ні з того ні з сього, і скаже, що не треба. - Тобто правду? - Так, правду...

Розлучатися з життям зовсім не так просто, як я думала... Адже є люди, для яких це легко. Мабуть, тим зовсім жити не можна; їх ніщо не спокушає, їм ніщо не мило, нічого не шкода... Та й мені ніщо не мило, і мені жити не можна, і мені жити нема чого! Що ж я не наважуюсь?... Просто рішучості не маю. Жалюгідна слабкість: жити, хоч як—небудь, та жити... коли не можна жити і не потрібно... Як добре померти... поки що дорікнути себе нема в чому.

— Вибачте за нескромне запитання! — Коли дуже нескромний, то не питайте.