Бридкі лебеді

Ах, як би я хотів бути циніком, як легко, просто та розкішно жити циніком! Адже треба ж — усе життя з мене роблять циніка, намагаються, витрачають гігантські засоби, витрачають кулі, квіти красномовства, папір, не шкодують кулаків, не шкодують людей, нічого не шкодують, аби я став циніком, — а я ніяк...

Це щось подібне до демократичних виборів: більшість завжди за сволоч…

Е, вся річ у тому, щоб навчитися втиратися. Плюнуть тобі в пику, а ти й утрись. Спочатку з соромом втерся, потім з подивом, а там, дивишся, почнеш втиратися з гідністю і навіть отримувати від цього процесу насолоду.

За вікном темніло, і досі лив дощ, великий, важкий, неквапливий дощ, якого було дуже багато і який явно нікуди не поспішав.

— Який сенс говорити про майбутнє? - заперечив Павор. - Про майбутнє не говорять, майбутнє роблять. Ось чарка коньяку. Вона повна. Я зроблю її порожньою. Ось так. Одна розумна людина сказала, що майбутнє не можна передбачати, але можна винайти.

Дітей бити не можна. Їх і без тебе все життя битимуть кому не ліньки, а якщо тобі хочеться його вдарити, дай краще по морді самому собі, це буде корисніше.

Це дощі. Ми дихаємо водою. Але ми не риби, ми або помремо, або підемо звідси. — Він серйозно й сумно дивився на Віктора. — А дощ падатиме на порожнє місто, розмиваючи мостові, сочиться крізь гнилі дахи... Потім змиє все, розчинить місто в первісній землі, але не зупиниться, а падатиме і падатиме... — Апокаліпсис, — промовив Віктор, щоб що -небудь сказати. — Так, апокаліпсис... Падатиме і падатиме, а потім земля насититься, і зійде новий посів, яких раніше не бувало, і не буде кукіль серед суцільних злаків. Але не буде і нас, щоб насолодитися новим всесвітом.

Як це добре — вчасно померти!

Якщо у мене відібрати злість, я стану медузою. Щоб я стала доброю, треба замінити злість добротою.