Десь грає оркестр

— А як ви вгадали? - Що? - Що я письменник? - У тебе язик шліфує слова на виході. Ти говори, говори.

Моя доля - прожити років до сімдесяти і померти. Тому що тяга скінчиться. Вогонь життя, добре полум'я завжди рветься вгору, в пічну трубу. А гріхи, образи та інший бруд осідають у димарі, як сажа. Від кіптяви димар забивається. На мене налипло дуже багато сажі. Як можна прочистити свою душу?

У півсні минулої ночі йому з'явилися слова, що проступали на внутрішній стороні повік.

Подушка – сніг під теплою щокою. Руки мої пестять завірюху; Ти пішла.

Завжди треба діяти за натхненням... Дивишся — і пощастить: з вогню потрапиш не в полум'я, а в озерну прохолоду.

Пий нескінченності брагу, Вічність лови губами, Знайдеш і мрію, і відвагу, І тисячу ликів любові.