Дорога мамуля

- Я вигадала, що подарувати тобі на Різдво - новенький, блискучий сталевий штир тобі в дупу. Той, що ти носиш останні двадцять років, мабуть вже весь стерся.

- Максі Грант, чим я можу вам допомогти? - Лейтенант Даллас, Департамент поліції Нью-Йорка. - Нью-Йорк? Ви засиділись на роботі, лейтенанте. — А ви завжди відповідаєте на дзвінки, міс Грант? - Буває, і до того ж частенько. Чим я можу допомогти Нью-Йорку? - Праці Ломбард. Посмішку, що скривила губи Максі, ніяк не можна було назвати дружньою. - Зробіть мені подарунок до Різдва. Скажіть, що ви з відділу вбивств, і що сука лежить на плиті в морзі. – Саме це я й збираюся сказати вам. - Серйозно? Ну тоді скликайте оркестр, я гратиму на геліконі.

- Я здивований, - почав він прискіпливо-буркотливим тоном, який, очевидно, вважав уїдливо-дотепним. - Вас не було вдома кілька годин, і, тим не менш, ви повертаєтеся додому одягнена, наважусь помітити майже по моді. Ніщо не порвано і не закривавлено. Для вас це подвиг.

— Доброго дня, сер! — Пібоді обдарувала його життєрадісною посмішкою, і він зблід як полотно. – І що привело вас сьогодні до цього славетного закладу? Він схопився, бурмотячи, що в нього справи, і був такий. Поки він робив ноги, з—за столу підвелася жінка. Так як вона була на добрих шість дюймів вище Пібоді, обличчя детектива виявилося приблизно на одному рівні з її вражаючим бюстом. — Якого хрону? Я тут працюю! Посміхаючись, Пібоді витягла блокнот. — Ваше ім'я, будь ласка? — Якого хрону? — Міс Якого Хріна, я хочу поглянути на вашу ліцензію. – Бик! — Ні серйозно. Просто перевірка. — Бик. — Жінка повернулася всім тілом до вибивалки, і її значні груди сколихнулися. — Ця сука лягава відшила мого папика. – Вибачте, я хотіла б подивитись вашу ліцензію компаньйонки. Якщо все гаразд, я дозволю вам повернутися до роботи. Грандіозні груди — везе їй сьогодні на потужні туші, подумала Єва, — знову повернулися до Пібоді, насунулися на неї, і бідна Пібоді стала схожа на тонкий шматок шинки, затиснутий між двома булками хліба.