Генріх VIII

Серця князів покірність схвалюють, Вона люба їм. Але до розумів упертим Вони скипають затятим ураганом.

Істина любить діяти відкрито.

Повірте, панове, Ніяк би нам не оминути сорому, Коли б висоти правди ми змішали З блазнями та щитами в цьому залі. Розлучившись із правдою в хроніці своїй Позбавимося ми найдостойніших друзів.

Я нині тут не для веселощів, ні! Картини минулих років і страшних бід, Де поряд з троном стогін і зради, Величче хвилюючі сцени Уявимо вам зараз. Добряк інший У роздумі скорботному і заплаче часом - Тут є над чим. Хто платить за квитки, сподіваючись правду тут спіткати десь, її знайде.

Земних надій уже немає! Надії все лише на небесне світло!

Адже гнів схожий на палкого коня: Ослаб вуздечку і він себе зажене.

Все у волі неба! Ви ж все - уважайте, Вам помирає рада: Любов свою даруйте людям щедро, Але не довіра. Ваші ж друзі, кому відкрито ваше серце, бачачи Найменші перепони у вашому щастя, Від вас відхлинуть, немов хвилі, геть І, тільки щоб вас потопити, повернуться.

Добру справу часто перевертають Усі ті, кому її й не зрозуміти.

Для підданого сміливцем бути треба, Щоб чесним бути.

Погана справа часто всім зрозуміліша, Воно грубіше, і ось проголошують Його добрим діянням.