Коли я повернуся, будь дома

...Чекаю осінь. З таким нетерпінням, що готова принести їй у жертву всі інші пори року. І я зовсім не шкодуватиму про вчинене. Мені потрібна осінь. Дуже дуже. Вона випустить світ тих, хто загнаний у темний кут виживання. Вона не змусить повторювати жорстокі, але правдиві слова: "Якщо ми всі самотні, то на самоті ми всі разом ". Осінь називають сезоном смутку. Я не згодна: справжній сум приходить разом з літом, коли нема з ким розділити щедрість сонця…

Допиває каву. Замислюється. Звертає погляд на настінний годинник.«Принеси скотч. Я хочу заклеїти стрілки, щоб вони не рухалися. Або вийми з годинника батарейки. Зроби що завгодно, зупини час…»

У смутку стаємо непомірно гордими. Створюємо видимість того, що ні в кого не потребуємо, хоч нам така важлива чужа рука на плечі.

Багато відступилася. Багато чого відрубала. Я ненавиджу гордість за те, що за її велінням пішла від кохання… Звісно, ​​згодом охолола. Вибачила чортівку, відлучивши від розуму. Тепер слухаю серце. Кажуть, більшість помилок ми робимо на поводі у спокус серця. Наплювати. Краще зробити та пошкодувати, ніж не зробити та пошкодувати.

Так знаходжу тобі, що так довго шукала. Ні, ти не принц на білому коні. Ти моє справжнє. Реальне, близьке, рідне. І неважливо, принц ти чи король, є у тебе кінь чи ні. Важливо, що ти тут. Зі мною. І такий свій… Це не пафос. Це те, що завжди хотіла вимовити на сьогодні. У кожної жінки прибережені слова героя її справжнього. Щасливого сьогодення. Потрібно його лише дочекатися. Я дочекалась…

Життя продовжується, поки є білий колір. Мовляв, поки він майорить на балконних мотузках, крутиться в барабані пральної машини, відсвічує в темряві і контрастує із засмаглою шкірою, все буде добре. У цих словах велика правда. Важливо не тільки бачити всі відтінки білого в собі, а й помічати їх у навколишньому світі. Це не складно. Адже білий і сильний, і стійкий. Не линяє, не вигоряє.

Ставати мудрішим – боляче.

Є образи, що підштовхують до зростання, а є ті, що призводять до розставання. Головне – не перетягувати ковдру, почути суть. Вона проста.