Колискова

ЗМІ, наша культура – ​​все відкладає яйця у мене під шкірою. Великий Брат наповнює мене бажанням задовольняти потреби. Чи потрібний мені великий будинок, швидкий автомобіль, тисяча безвідмовних красунь для сексу? Мені справді все це потрібно? Чи мене так натягли?

– Але якщо реальність – це лише чари, наслання, якщо насправді ти зовсім не хочеш того, що, як тобі здається, тобі хочеться... Якщо ти не маєш свободи волі. Якщо ти навіть не знаєш, що знаєш, а чого не знаєш. Якщо насправді ти не любиш того, кого тобі тільки здається, що любиш. Тоді що залишається, заради чого варто жити? Нічого.

Не важливо, як сильно ти любиш когось, ти все одно хочеш зробити по-своєму.

Внизу хтось співає. То навіть не співає, а вигукує слова пісні. Всі ці люди, яким необхідно, щоб у них постійно кричав телевізор. Або радіо, або програвач. Все це люди, яких лякає тиша. Це мої сусіди. Звуко-голіки. Тиша-фоби.

Шум - це те, чим визначається тиша. Без шуму ми не цінували б тиші.

Ми всі – чиїсь примари.

Нам все одно мало.

Ми — цивілізація хлопчиків-жартівників. Ми кричимо, що на череду напали вовки. А вовків немає і близько. Це драма-голіки. Це спокій-фоби.

Єдине, що в нас залишиться у плані біологічної різноманітності, — це кока проти пепсі.

Вона така худа, що вона або при смерті, або дуже багата.