Макбет

Хай біль кричить! Від шепоту туги Хворе серце б'ється на шматки!

Вигаданий страх Завжди сильніший, ніж справжній, лякає.

Я смію все, що можна людині, хто сміє більше, та не людина!

Але страшний вік, коли невинний прозваний зрадником.

Ти повинен, Всіх обдурити, бажаючи стати, як усі: Надати люб'язність поглядам, жестам, мовленню, Квіткою невинною виглядати і бути Змією під нею.

Брехливе обличчя приховає все, що задумало підступне серце. (Нехай брехня сердець прикриють брехнею обличчя.)

Все почате погано міцніє злом.

Ми за днями шепочемо:«Завтра, завтра». Так тихими кроками життя повзе на останню недописану сторінку. Виявляється, що всі "вчора" Нам ззаду освітлювали шлях до могили. Кінець, кінець, недогар догорів! (Так — у кожній справі. Завтра, завтра, завтра, А дні повзуть, і ось уже в книзі життя Читаємо ми останній склад і бачимо, Що всі вчора лише осяяли шлях До могили курної.

З жахливим мій жорстокий розум звик і глухий до нього.