Моторошно голосно і неймовірно близько

Зовні листя опадало з дерев, усередині ми більше не надавали значення правді такого роду.

— Я не хочу завдавати тобі болю. — Ти робиш тільки болючіше, коли не хочеш завдавати болю.

Я так боюся втратити те, що люблю, що забороняю собі кохати.

Вона померла у мене на руках, повторюючи: "Я не хочу вмирати". Ось що таке смерть. Не має значення, яка на солдатах форма. Не має значення, чи сучасна у них зброя. Я подумала, якби всі бачили те, що я бачила, ми б ніколи більше не воювали.

Це тато? Можливо. Але навіть якщо не тато, то все одно людина. Я вирвав ці сторінки. Я склав їх у зворотному порядку: останню – спочатку, першу – наприкінці. Коли я їх перегорнув, вийшло, що людина не падає, а злітає. Якби в мене ще були знімки, він міг би влетіти у вікно, всередину будівлі, і дим всмоктався б у пролом, з якої б вилетів літак. Папа записав би свої повідомлення задом наперед, поки б вони не стерлися, а літак долетів би задом наперед до самого Бостона. Ліфт привіз би його на перший поверх, і перед виходом він натиснув би на останній. Задкуючи, він увійшов би в метро, і метро поїхало б назад назад, до нашої зупинки. Задкуючи, тато пройшов би через турнікет, прибрав би в кишеню магнітну карту і позадкував би додому, читаючи на ходу«Нью-Йорк Таймс» справа наліво. Він би виплюнув каву в кухоль, забруднив зубною щіткою зуби і наніс бритвою щетину на обличчя. Він би ліг у ліжко, і будильник продзвенів би задом наперед, і сон йому наснився б від кінця до початку. Потім він устав би наприкінці вечора перед найгіршим днем ​​І приступив у мою кімнату, насвистуючи I am the Walrus задом наперед. Він пірнув би до мене в ліжко. Ми дивилися б на фальшиві зірки, що мерехтіли під нашими поглядами. Я сказав би:«Нічого» задом наперед. Він сказав би:«Що, старовина?» задом-наперед. Я сказав би:«Тату?» задом наперед, і це прозвучало б, як звичайне Пап.

Той, хто думає, що секунда швидше десятиліття, не зрозуміє мого життя.

Ми є, тому що ми є. Ми можемо скільки завгодно уявляти галактики, не схожі на нашу, але інших у нас немає.

Навіть коли ти атеїст, це ще не означає, що тобі не може хотітися, щоб у речей була мета.

Я багато про що хотіла поговорити. Але знала, що йому буде боляче. Тому я закопала це в собі — нехай мені буде боляче.