Окаяні дні

Якщо людина не втратила здатності чекати на щастя — вона щаслива. Це і є щастя.

Люди рятуються лише слабкістю своїх здібностей — слабкістю уяви, уваги, думки — інакше не можна було б жити.

Яка це стара російська хвороба, це томлення, ця нудьга, ця розпещеність — вічна надія, що прийде якась жаба з чарівним кільцем і все за тебе зробить: варто тільки вийти на ґанок і перекинути з руки на руку колечко.

Народ сам сказав про себе:«З нас, як із дерева, — і кийок, і ікона», — залежно від обставин, від того, хто це дерево опрацьовує: Сергій Радонезький чи Ємелька Пугачов.

Толстой сказав про себе одного разу: – Вся біда в тому, що у мене уява трохи живіша, ніж у інших… Є й у мене це лихо.

"Ще не настав час розбиратися в російській революції об'єктивно, об'єктивно..." Це чуєш тепер щохвилини. Неупереджено! Але справжньої неупередженості все одно ніколи не буде. А головне: наша«упередженість» буде дуже дорогою для майбутнього історика. Хіба важлива«пристрасть» лише«революційного народу»? А ми ж що, не люди, чи що?