Парфумер. Історія одного вбивці

Люди пахнуть пішло та убого.

Парфумер творить чудеса, він наполовину алхімік, вважають люди – тим краще! Про те, що його мистецтво — ремесло, як будь-яке інше, знав тільки він, і в цьому була його гордість.

Руки він йому не подав — так далеко його симпатія не тяглася.

У кожному мистецтві, а також у кожному ремеслі — зарубай собі це на носі, перш ніж піти — талант майже нічого не означає, головне — досвід, набутий завдяки скромності та старанності.

Для тіла йому потрібна була мінімальна кількість їжі та сукні. Для душі йому нічого не потрібно було. Безпека, увага, ніжність, любов і тому подібні речі, яких нібито потребує дитина, були зовсім зайвими для Гренуя. Більше того, нам здається, він сам позбавив себе їх, щоби вижити.

Те, чого він завжди так пристрасно бажав, а саме щоб його любили інші люди, в момент успіху стало йому нестерпним, бо сам він не любив їх, він їх ненавидів. І раптово він зрозумів, що ніколи не знайде задоволення в любові, але лише в ненависті своїй до людей і людей до себе.