Полюби свого ближнього

- Є на світі і щось інше. Але ти цього не знаєш. - Вона помовчала. - Ти не знаєш, тому що в тебе немає сліз, і ти не розумієш, що означає сумувати вдвох. – Так, цього я не розумію. Ми не часто сумували, Ліло. - Так, ти не часто сумував. Ти або сердився, або був байдужим, сміявся або був таким, яких ви називаєте хоробрими. Але це не хоробрість. – А що це таке. Ліла? - Страх видати свої справжні почуття. Страх перед сльозами. Страх, що тебе не порахують за чоловіка. У Росії чоловіки плачуть та залишаються мужніми. А ти ніколи не відкрив свого серця.

Краще виливати свій смуток перед картинами Делакруа, Рембрандта та Ван Гога, ніж перед чаркою горілки або в оточенні безсилої жалості та агресії.

Нічого не страшно, поки той, кого ти любиш ще живий!

Імовірне нам завжди здається неймовірним.

Жорстоке століття. Світ завойовується гарматами та бомбардувальниками, людяність – концтаборами та погромами. Ми живемо в такі часи, коли все перевернулося, Керне. Агресори вважаються зараз захисниками світу, а ті, кого цькують і женуть, - ворогами світу. І є цілі народи, які вірять у це!

Сум іноді буває єдиним щастям.

— Але чого ж ми чекаємо? — По суті, нічого. Коли нарешті дочекаєшся, з'ясовується, що й чекати не варто. Тоді починаєш чекати чогось іншого.

Основний закон життя: небезпека загострює почуття.

Як добре спати вночі. Тоді й розмовляти легше.

Хороша пам'ять – основа дружби та загибель кохання.