Словоточчя

У її очах — туга і безпритульність, у її очах — метання і різь, у її очах захмарно і каламутно, вона тут, вона вже тут.

Вона гасить світло, коли я запалюю світ. І всі кажуть:«ви з нею, як близнюки, схожі».

Вона не любила людей, вона запалювала їм зірки.

І начебто привід є, а сенсу немає, і начебто життя йде, а мимо.

Твої руки божевільні роздягають свідомість, обривай гальма і вмикай запалювання!

Все добре, все добре... Боже мій. Світла звична юдоль. Але розболілося знову минуле, і не минає цей біль.

Коли ти повік біг за луною, стираючи серце до дірки, і зустрів, зустрів людину, але жалюгідний цей чоловік.

Ти бачиш? Туга нелікована стоїть у мене за спиною. Виїдемо до села, кохана, поїдемо дихати тишею.

Втечеш. А що залишиш нам? Ти кажеш, що сніг недоторканий. І клавіші рояля. І ковчег. Облиш безперервну безсилу тугу. Любов альтернативну, любов в один рядок. Спадщина марна, огризки, мотлох, ганчір'я. Облиш лише поезію. Безсмертя своє…

Ти моє гортанне, ціловане, внутрішнє, складносурядне, підпорядковане одній моїй руці ім'я перловою мовою.