Смерть – справа самотня

Смерть – справа самотня.

Де ти пропадав? Я звелася, чекаючи, коли ти нарешті з'явишся. Ти колись втомлювався від того, що чекаєш?

... я відчував просте і найбільше у світі щастя - я був живий.

День видався такий, коли і на думку не спадає замислюватися про сенс життя.

Голос з минулого, він нагадує про знайомі дотики, тепле дихання у твого вуха, про пристрасть, що вражає, як удар блискавки. Хто з нас встоїть, почувши цей голос о третій ранку? А може, згадаєш про цей заклик, коли прокинешся опівночі, розбуджений чиїмось плачем, і виявиться, що ти плачеш сам, сльози ллються по твоїх щоках, а ти навіть не помітив, що вночі тобі наснився поганий сон.

- Де болить? Там, де нікому не видно, подумав я...

— Кожному треба мати два чи три заняття, — не замислюючись, відповів я. — Одної справи так само мало, як одного життя. Я хотів би дюжину життів і дюжину робіт. — Б'єте точно в ціль! Лікар повинен копати канави. Землекоп раз на тиждень чергуватиме в дитячому садку. Філософи двічі на десять днів мити брудний і жирний посуд. Математики нехай керують заняттями у шкільних гімнастичних залах. Поети для різноманітності нехай ведуть вантажівки. А поліцейські детективи… — …маємо розводити власні райські сади, — тихо скінчив я.

Підвести підсумок життя деяких людей дуже просто — це життя все одно що стукіт дверей, що грюкнули, або кашель, що пролунав на темній вулиці. Ви виглядаєте у вікно, а вулиця порожня. Той, хто кашлянув, уже зник. Є люди, які доживають до тридцяти, до сорока років, але вони нічим не привертають до себе уваги, їх життя проходять непомітно, невидимо, швидко догоряють, як свічки.

Його усмішкою можна було розкрити вени на зап'ястях.

Кожному треба мати два чи три заняття. Одного діла так само мало, як одного життя.