Свято, яке завжди з тобою

Щороку в тобі щось помирає, коли з дерев опадає листя, а їхні голі гілки беззахисно гойдаються на вітрі в холодному зимовому світлі. Але ти знаєш, що весна обов'язково прийде, так само як ти впевнений, що річка, що замерзла, знову звільниться від льоду. Але коли холодні дощі лили не перестаючи і вбивали весну, здавалося ні за що загублене молоде життя. Втім, у ті дні весна, зрештою, завжди наставала, але було страшно, що вона могла і не прийти...

Я завжди працював доти, доки мені не вдавалося чогось досягти, і завжди зупиняв роботу, знаючи, що має статися далі. Це давало мені розгін на завтра.

Спогади - теж голод.

— Я зрозумів одне. - Що? — Що треба мандрувати лише з тим, кого любиш.

Коли щось кінчається у житті, чи то погане чи хороше, залишається порожнеча. Але порожнеча, що залишилася після поганого, заповнюється сама собою. Порожнечу ж після хорошого можна заповнити, лише знайшовши щось найкраще.

Найгірше, коли ти розумом розумієш, що більше не можеш дружити з людиною.

Ми добре і недорого їли, добре і недорого пили і добре спали, і нам було тепло разом, і ми любили один одного.

Якщо ти збрехав і зрадив комусь, то зробиш це знову. Якщо з тобою міг хтось так зробити одного разу, то й інший так зробить.

Подорожуй лише з тими, кого любиш.

... вдаючись до брехні тільки заради того, щоб втішити його, я зрозумів, що говорю правду.