Таня Гроттер та пенсне Ноя

Де починається кохання, там логіка йде в підпілля.

Якщо крапля нікотину вбиває коня, то спільне проживання може вбити навіть мамонта.

Логіка – це цвях, безжально забитий у прекрасний та нелогічний світ.

А ви думали просто вигадувати відмовки спросоння? Дайте мені чашку кави, хвилин п'ять часу і я вигадаю таку легенду, що сама в неї повірю.

Люди – канатоходці. Вони йдуть канатом і щомиті загрожують зірватися. Канат - їхній внутрішній стрижень. І коли вони зриваються, політ буває не завжди коротким, але завжди болючим.

Тобто кохання ми хочемо все-таки чарівне, але щоб воно було справжнім... і пристрасно, і на халяву! Як би ні за що, але водночас і за щось, щоб сумління не зажерло! навіки, але поки що самому не набридне.

У його погляді теж прозирало кохання - кохання, яке й дозволило його особистості не розчинитися в цих стінах, що випивають душу.

Життя щасливої ​​людини – смуга надзавдань.

Хто вгадав – розумнички, хто не вгадав – швиденько зробили собі харакірі!

Він ступив до неї, вона до нього. Дві години на прощання — так багато й так мало. Таня довго потім пам'ятала Ваньчині поцілунки, а він — солонуватий смак її сліз.