Тряпічна лялька

... її літери, що сяють у променях сонця, покликані символізувати невпинну пильність лондонських правоохоронців, а відображення людини в них - нагадувати, що їй не сховатися від їхнього недремного ока.

Завжди вірний справедливості, містер Бенедикт поховав одного багача голяка. А бідняка вбрав у парчовий одяг із золотими п'ятидоларовими монетами замість ґудзиків та двадцятидоларовими на віках. Знайомого юриста не став ховати зовсім: засунув у сміттєспалювальник, а труна набила наловленими напередодні тхорами.

Вони зупинилися біля одного зі старих надгробків. - Дивіться! — вигукнув хтось. Інші схилилися над старим каменем, що поросло мохом. Свіжий напис — ніби подряпаний нігтями, чиїсь квапливі, слабкі, але шалені пальці: Містер Бенедикт — І подивіться сюди! - крикнув інший. Усі обернулися. — На цьому і на цьому, і на тому! — він показував ще кілька надгробків. Вони розбрелися по цвинтарі, з жахом вдивляючись у написи. На кожному з надгробків та ж шалена рука подряпала«Містер Бенедикт». — Неможливо, — малодушно пробурмотів хтось. Не лежить він у всіх могилах! Мовчання затяглося. Люди спідлоба поглядали один на одного. Усі чекали на відповідь. І онімілими, неслухняними губами один із них вимовив: — А чому б і ні?

Кожна людина по—своєму унікальна і гарна.