Записки християнина, щоденники та записники 1881–1887

Надія жінка дрібна, доладна і миловидна, коли вона порожня. Незважаючи на те, що завжди я бачив її в брудній чорній сорочці і в одній і тій же відрепаній кубовій куртушечці, вона, коли порожня, не жалюгідна, а баба як баба, але на брюху на неї шкода дивитися. Черево у неї велике, і видно, що вона гарна. Вона ходить легко, береже своє черево. Все питання, всі сили організму йдуть, очевидно, туди, в черево, зате вже все інше платиться за це. Особливо особа. Обличчя худе, витягнуте, з здовжними зморшками біля рота і жовте, як мокрий пісок. У губах теж щось незвичайне, наче губиусохли, а зуби виросли, як у білки, довгі, гострі, вузькі. Щось смертно-страшне та жалюгідне було й раніше. Але тепер і очей немає. Очі каламутні, дивляться і не бачать.

Вчора розмова з Вас[іліем] Ів[ановичем] про Самарське життя. Сім'я це тіло. Кинути сім'ю - це друга спокуса - вбити себе. Сім'я - одне тіло. Але не піддавайся третій спокусі — служи не сім'ї, а єдиному Богові. Сім'я вказівник того місця на економічній драбині, кот[орее] повинен займати людина. - Вона плоть ; як для слабкого шлунка потрібна легка їжа, так для слабкої, розпещеної сім'ї потрібно більше, ніж для звичної до поневірянь.