Книга / твір

Іноді правильні вчинки роблять людину самотньою.

Життя не жарт і не забава, життя навіть не насолода... життя - важка праця. Зречення, зречення постійне - ось її таємний сенс, її розгадка: не виконання улюблених думок і мрій, хоч би як вони були піднесені, - виконання обов'язку, ось про що слід дбати людині.

Я роблю так тому, що в наш час усякий зброд вбирається як принци, і добрий смак вимагає від принців, щоб вони відрізняли себе, одягаючись як усякий зброд.

- А-а-а, за що мені ці муки?! - Заголосила Поліна, отримавши довгоочікувану розвагу. - Ну Де-е-енька! Відпусти мене! Я більше не бу-у-уду! - Будеш, - впевнено заперечив кіборг, не зменшуючи кроку. - Гей, ти свій детектор хоч колись відключаєш?! - Він вимкнений. – Тоді чому ти мені не віриш? – Тому що для цього треба відключити мозок.

Ця людина поводилася дуже дивно. Він ніколи нічого не читав: ні газет, ні журналів, ні книг, не ходив ні в кіно, ні в театр, ні в музеї, ні в катинні галереї.

Ніколи так не любиш близьких, як тоді, коли ризикуєш втратити їх.

Неділя — добрий день. Вставати зранку не треба, снідати наспіх і на роботу бігти не треба, роби, що хочеш. Скільки можна зробити, на що в робочі дні часу не вистачає!

Коли вільно крила я розправив, Тим вище понесло мене хвилею, Чим ширше віяв вітер наді мною. Так, дол знехтувавши, я вгору політ направив. Дедалів син себе не знеславив Падінням; мчуся я тією самою висотою! Нехай упаду, як він: кінець інший Не потрібний мені, — чи не я відвагу славив? Але голос серця чую у висоті: «Куди, безумець, мчимо ми? На нас принесе в розплату лише страждання...» А я«З небес не страшно падати мені! Лічу крізь хмари і помру спокійно, Раз смертю рок вінчає шляхгідний...»

Згоден: у мене немає уяви, ні почуття гумору. Я звичайна практична людина і ясно бачу все лише в межах довжини власного носа. На щастя, він у мене досить великий.

Спогади - теж голод.