Пітер Бішоп

Не можна судити когось, якщо ти не бував на його місці.

Олівія Данем, моя дружина, була для мене всім. Коли ми уперше зустрілися, у мене не було дому, я часто переїжджав з місця на місце, часто міняв роботу. Вона дала мені мету, вона змусила мене вірити в щось більше, ніж я сам. Вона сказала мені, що я повинен боротися, щоб наш світ був у безпеці. А трохи пізніше, щоб врятувати його від смерті. Але правда в тому, що ми усі помираємо. З тієї миті як ми народжуємося, ми усі помираємо. Цей світ невимовно жорстокий. Наша єдина надія, що ми зможемо знайти якусь мету, щось значиме до того, як цей останній день прийде. Щастя або любов. Олівія була для мене всім. Інших таких, як вона, не було. Але я не перестану боротися. Зараз, коли її немає, я боюся, що я вже пропав. Що ми усі пропали. Цей світ став темніший без неї.

Будь кращим, ніж твій батько.

— Сьогодні вона врятувала мене кулею, яку принесла нам. Вона живе всередині нас і Віндмарк нічого не може з цим зробити, бо наша любов тепер непідвладна часу та простору, навіть для них. Я знаю що наші серця розбиті і нам боляче, але це і робить нас людьми.
— Емоції це наша слабкість.
— Ні Пітере, це наша міць. Тому що, це єдина річ якої у них немає.