Агент Сміт

— Чому, містере Андерсон, чому? В ім'я чого? Що ви робите? Навіщо, навіщо встаєте? Навіщо продовжуєте битися? Невже ви вірите в якусь місію чи вам просто страшно гинути? То в чому ж місія, можливо, ви відкриєте? Це свобода, правда, може бути, світ, чи ви боретесь за кохання? Ілюзії, містер Андерсон, чудасії сприйняття. Крихкі логічні теорії слабкої людини, яка відчайдушно намагається виправдати своє існування — безцільне та безглузде! Але вони, містер Андерсон, як і Матриця, настільки ж штучні. Тільки людинаможе вигадати нудне і неживе поняття - "любов"! Вам час це побачити, містере Андерсон, побачити і зрозуміти! Ви не можете перемогти, продовжувати боротьбу безглуздо. Чому, містере Андерсоне, чому ви наполягаєте? — Тому що це мій вибір.

Людей? Це жалюгідні, нікчемні особи. Всі інші вважають тупиковими гілками розвитку.

Містер Андерсон, із поверненням. Нам вас не вистачало.

Вам доводилося милуватися Матрицею? Її геніальністю... Мільярди людей живуть повноцінним життям... уві сні. Знаєте, адже перша Матриця створювалася як ідеальний світ, де немає страждань, де всі люди будуть щасливі. І повний провал. Люди не ухвалили програму, всіх довелося знищити. Приємно думати, що не вдалося описати ідеальний світ мовою програмування, щоправда, я вважаю, що людство як вид не сприймає реальність без мук та злиднів. Тобто утопія — лише іграшка, якою до пори тішився ваш примітивний розум. Тож Матриця стала такою. Відтворено пік вашої цивілізації. Саме вашої цивілізації, адже коли машини почали думати про вас, виникла наша цивілізація. Так, власне, і стався переворот. Еволюція, Морфеус, еволюція. А люди – динозаври. Подивіться у вікно. Це — занепад людства. Ми вже тут господарі, Морфеусе. Майбутнє – за нами.

Печиво хоче кохання, як і всі інші.

Бачили б ви себе, містере Андерсон. Сліпий месія... Ви символ свого вигляду, містере Андерсон. Безпорадні, жалюгідні люди. Вони тільки й чекають, щоб їх позбавили мук.

— Ви чуєте, містере Андерсон? Це рок, неминучість. Кроки смерті. Прощайте, містере Андерсон! — Мене звуть... Нео!

Вбити Вас - насолода, містере Андерсон.

Відчуваєте, містере Андерсон? Ось вона, смерть. Ось вона... Я повинен вам подякувати, адже зрештою саме на вашому прикладі я зрозумів, у чому сенс будь-якого життя. У тому, що вона колись закінчиться.

Чи не можеш перемогти? Влийся в нас!