Нео

Я знаю кунг-фу.

— Ви чуєте, містере Андерсон? Це рок, неминучість. Кроки смерті. Прощайте, містере Андерсон! — Мене звуть... Нео!

Дядько чарівник, забирай мене звідси!

Я знаю, ви чуєте мене, я відчуваю вас. Я знаю, ви боїтеся: боїтеся нас, боїтеся змін. Я не знаю майбутнього, я не передбачатиму, чим усе скінчиться, я скажу лише, з чого почнеться. Зараз я повішу люльку, і потім покажу людям те, що ви хотіли приховати, покажу їм світ... без вас, світ без диктату та заборон, світ без кордонів, світ, де можливо все. Що буде далі – вирішувати нам.

- Не намагайся зігнути ложку. Це неможливо. Для початку потрібно зрозуміти головне. - Що головне? - Ложки не існує. - Не існує? — Знаєш, це не ложка гнеться. Все – обман. Справа в тобі.

— Машинам невідомі емоції. — Кохання — не емоція. Кохання для нас — це зв'язок двох суб'єктів... Здається, ви теж закохані. На що ви підете, щоби не зруйнувати зв'язок з тим, кого любите? - На все. — У такому разі ви опинилися тут з тієї ж причини, що привела і мене.

— Нео, такого раніше ніхто не робив. — У цьому наш шанс.

- Як ви дізналися? — Думаю, тебе турбує зовсім інше. Розбив би ти вазу, якби я не сказала?

Вибір. Проблема у виборі.