Брюс Вейн

Друзі для мене – розкіш.

- Тут удачу вважають образою? — Удача для одного завжди невдача для іншого.

Ти ніколи не був богом, і ти ніколи не був людиною.

— Чому ви звели цю штуку з одним сидінням? — Тому що у нас лише один Бетмен.

— З віком стаю повільнішим, Альфреде. — Ви надто старі, щоб померти молодим. Але не те, щоб не намагалися.

Бетмен пішов... О, ні-ні! Стійте! Бетмен повернувся — забув кинути мікрофон.

— Я дам 25 тисяч тому, хто скаже де його можна знайти! - Він мені їх і так віддасть.

— Чи візьмете Бетмобіль? - Ні. Занадто помітно. — Ну, тоді візьміть Ламборджіні. Це... менш помітно.

- На добраніч! - Сер, уже ранок. - СВІЄЕЕЕЕЕЕ!!!

— Багато років тому я був у Бірмі, ми з друзями працювали на місцевий уряд. Воно намагалося купити відданість вождів різних племен за допомогою дорогоцінного каміння, але на їхній караван у лісі напав якийсь бандит, і ми вирушили шукати каміння. За півроку пошуків ми не знайшли нікого, хто б торгував ними. Якось я побачив у руках у дитини рубін, розміром із мандарин. Цей бандит просто викидав камінці. - Тоді навіщо красти? - Тому що він отримував від цього задоволення. Просто є типи, які діють поза всякою логікою. Їх не підкупити, не залякати, не домовитись і не дійти компромісу. Ці люди мріють бачити світ у вогні.