Брюс Вейн

— Чи візьмете Бетмобіль? - Ні. Занадто помітно. — Ну, тоді візьміть Ламборджіні. Це... менш помітно.

- На добраніч! - Сер, уже ранок. - СВІЄЕЕЕЕЕЕ!!!

- Привіт, Бетмен! Злови свого найлютішого ворога! — Супермен — мій найлютіший ворог. — То він зовсім не злий! — Ну, що ж... У такому разі, лиходія поки що немає. Я просто воюю з кількома людьми. Люблю битися.

— Багато років тому я був у Бірмі, ми з друзями працювали на місцевий уряд. Воно намагалося купити відданість вождів різних племен за допомогою дорогоцінного каміння, але на їхній караван у лісі напав якийсь бандит, і ми вирушили шукати каміння. За півроку пошуків ми не знайшли нікого, хто б торгував ними. Якось я побачив у руках у дитини рубін, розміром із мандарин. Цей бандит просто викидав камінці. - Тоді навіщо красти? - Тому що він отримував від цього задоволення. Просто є типи, які діють поза всякою логікою. Їх не підкупити, не залякати, не домовитись і не дійти компромісу. Ці люди мріють бачити світ у вогні.

— Яка в тебе супер—сила? — Гроші.

— Навіщо ти заліз на дах? — Я вчуся перемагати страх. - Страх не треба перемагати. Він підказує десь межі. Страх - це добре.