Доктор Джон Ватсон

— Ти лаявся з банкоматом? — Я лаявся, а йому не було куди подітися.

— Треба викликати поліцію. - Так. [Стріляє п'ять разів у повітря] Вже їдуть.

— Він пропонував гроші за шпигунство за мною? - Так... - Ти взяв? - Ні... - Шкода, ми могли б поділити їх, подумай наступного разу...

— Холмсе, звідки ви знали, що я знайду? — Ви мене не знайшли. Ви обрушили на мене будівлю.

- Місіс Хадсон, господиня квартири, зробила мені привабливу пропозицію, вона мені зобов'язана. Кілька років тому її чоловікові ухвалили смертний вирок у Флориді, я її врятував. — Вибачте, ви врятували її чоловіка від страти? - Ні, я прискорив її.

— Самогубство, це очевидно. — Це єдина версія з огляду на всі факти. - Нісенітниця! Це можлива версія з огляду на певні факти. Вона влаштовує вас, і ви ігноруєте все, що не підкоряється цій гіпотезі.

— Навіщо мені вдавати? — Тому, що ти брехун, ти брешеш увесь час і всім. — Я багато чого витворював, Джоне, але я ніколи не був симулянтом. — Ти вдавався мертвим два роки! — Ну... крім цього!

Букінгемський палац. Я борюся із спонуканням вкрасти попільничку.

— Що Майкрофт? Ти повернув флешку? — Так. Він на сьомому небі. Залякував мене лицарством. Знову.

— Ви неймовірно швидко видужали. — Так... Так... Сам витяг із себе шрапнель. Мері сказала, у мене був жахливий лікар... — Що ж, я... надзвичайно... радий, що ви... ммм... ну... з нами...