Джафар «Трьохокий»

— Я бідна людина, можеш мені повірити. - Навіщо ти мене викликав? Я маю справу з багатими людьми! — Знаю-знаю, і робиш їх бідними...

Вважай, що вони мертві. А як звали їх за життя?

Ось із таким ворогом приємно мати справу. Хоробрий! Спритний! І дурний! Вибач мені... Міг убити, а не вбив. Напевно, інтелігентна людина.

О, як він співає! Як він співає! Він душу з мене виймає. Ще трохи, і я не зможу його вбити.

— Якщо там бити тараном, можна вибити ґрати. — А з чого зробимо таран?... Джафар-ага, з чого таран зробимо? — З твоєї дубової голови.

— Ти, мабуть, знаєш — я не беру паперових грошей, я люблю золото. — Я брав і паперові, та ніхто не дає...

— То що в тебе за діло, бек? — Стривай, постривай! Спочатку задоволення, справи потім.

— Ей, Теймуре, скоро ти помреш! І ніхто більше не почує твого золотого голосу. І я не почую. А ти навіть не уявляєш, яка це для мене втрата! Адже я шанувальник твого таланту. І ось, я прошу тебе, заспівай для мене наостанок. - Йди до біса! — Голос добрий, а слова погані...