Не бійся я з тобою!

— Ти одружишся з Марданом. — Пожалій мене, не віддавай! Невже ти мене зовсім не любиш? - Навіщо ти так говориш? Хто я, звір? Звір віддавав би тебе за Мардана і сміявся, а я не сміюся. Бачиш, я разом із тобою плачу!

— Я ж тобі, йолопу, пояснюю — наречену вкрали в тебе! Зрозумів? - Украли?! Кому таке добро потрібне? Якби він мене попросив — я б сам йому віддав... або на щось змінював би.

Із задоволенням би вам допоміг. Але дозволити вбити себе, щоб за вас віддали доньку бека, це було б надто.

Ось із таким ворогом приємно мати справу. Хоробрий! Спритний! І дурний! Вибач мені... Міг убити, а не вбив. Напевно, інтелігентна людина.

Мене збираються вбити за те, що я допоміг украсти тобі наречену; через те, що на моїй ділянці нафта ; за те, що я образив Джафара. Яка мені різниця? Три причини, а все одно більше одного разу не вб'ють.

— Один удар ногою в щелепу, і його забрали б на ношах! - Це Кавказ. Усі мають гарячі голови. Ну погомоніли і розійшлися. Людина прийшла слухати музику, а ти її ногою в щелепу.

О, як він співає! Як він співає! Він душу з мене виймає. Ще трохи, і я не зможу його вбити.

Думай, не головою, а руками! Думай, не головою, а руками! Обставин не перемов. Адже недаремно і кров і любов, Адже недарма і кров і любов Рифмували поети століттями. Чи може, писалися вірші дурнями, Чи наша любов недостойна віршів?

— Якщо там бити тараном, можна вибити ґрати. — А з чого зробимо таран?... Джафар-ага, з чого таран зробимо? — З твоєї дубової голови.

— Ти, мабуть, знаєш — я не беру паперових грошей, я люблю золото. — Я брав і паперові, та ніхто не дає...