Лікар

— А ви знаєте, що у вас апендицит? — Який апендицит? У мене нога зламана! Чи не бачите? — Наче при зламаній нозі у вас не може бути апендициту! І не ставте діагноз! Хто тут лікар, ви чи я? Обнаглели ці хворі…

— Як часто ви користуєтесь цією ногою? — Зазвичай через крок.

Старіння – це обов'язковий процес, дорослішання – ні.

— На сьогоднішній день медицина значно просунулась. — У техніці можливо, але проти раку чи СНІДу у вас нічого немає. — Завжди буде хвороба, проти якої ми безсилі.

— Мені просто потрібна пара. — Тобі просто треба спарюватись?! — Мені просто потрібний напарник, друже... — Ніякого спарювання зі мною, любий! — Друг, мені потрібний друг! — Мені теж, бо решта нісенітниці мене не хвилює. Ти ж худе, довге порожнє місце. Інопланетне порожнє місце.

— Ти казав, що маєш Машину Часу. - І ти мені повірила. - А потім я виросла. — О, ніколи цього не варто робити.

— Навіть у монстрів з-під ліжка бувають кошмари. — І що їм сниться? - Я!

— То це люди? — Були людьми, поки їх не позбавили всього людського. Це живий мозок у кібернетичному тілі зі сталевим серцем і без будь-яких емоцій. — Але чому ж без емоцій? — Бо це боляче.

— Ти постарішаєш одночасно зі мною? — Разом з тобою...