Олена Гілберт

- Стефан тут? - Ага. - Де він? — І тобі доброго ранку, міс«Я на спецзавданні». - Як ти можеш бути таким зарозумілим і слизьким після всього, що ти зробив? — А як ти можеш бути такою хороброю та дурною, щоб називати вампіра зарозумілим та слизьким?

- Ми можемо вбити його сьогодні! За допомогою Бонні! - Ні, Деймон! Якщо Бонні використовує стільки сил, вона помре! — Я напишу їй чудову поминальну промову!

Все, що ми можемо, — бути готовими на краще, щоб коли це найкраще прийде, ми запросили його зайти, тому що ми потребуємо його... Я потребую.

Довіра породжує довіру. Довірся, щоб тобі довіряли.

- Хто такий Елайджа? – Наш найгірший кошмар.

— Тобі не набридає бути такою правильною? - Інший і не будеш у суспільстві психопата. — Ну вважай, що ти зачепила почуття цього психопата.

- Як Джеремі? - Ненавидить мене. Ненавидить життя. Ненавидить те, що ми навіть пообідати не можемо так, щоби перед десертом ніхто не помер!

- О Боже! Ти налякав мене. - Зроблю свій внесок у нічний дозор. - Дякую. За те, що охороняєш нас. Мене. - Це ж я. Твій вірний охоронець. Тихий і незворушний. - Ти пив? І ти сумний – погане поєднання. - Ні, я не сумний. Сум - це емоції, властива тим, кому не все одно. - Та гаразд, Деймон. Це не правда. Тобі не всеодно.

- Що б сказала твоя мама, дізнавшись, що ти зустрічаєшся з вампіром? - Яка з них?

Ми з тобою пара - я кидаю, ти починаєш...