Олена Гілберт

Я знущаюся. Ти ненавидиш мене. Все повернулося на круги свої.

- Я не знаю, що я хочу. - Ну, це неправда. Ти хочеш того ж, що й усе. — І чого ж, таємничого незнайомця, який знає відповіді на всі запитання?... Скажи мені, чого я хочу? — Ти хочеш кохання, в якому можна розчинитися. Ти хочеш пристрастей, пригод та трішки небезпеки.

— Що може бути людськішим, ніж шкільний випускний? - Смерть.

- Що ти тут робиш? - Ховаюся від Керолайн... - Чого це раптом? — Мені потрібна перерва, вона говорить більше, ніж я можу слухати.

- Дякую. - За що? — За те, що виявилося таким жахливим розчаруванням.

— Він мене ненавидить. — Ні, це не ненависть, це — Ти мене покинула, і я занадто крутий хлопець, щоб це показати.

Ти перетворив його на монстра. Тепер він – твоя проблема.

— Тобі варто припинити це. - Робити що? — Вважати, що я буду добрим хлопцем, тільки тому, що про це мене просиш саме ти.

Хто б що не говорив чи не робив, немає нічого важливішого за сім'ю.

Коли хтось запитує, як справи, насправді він не чекає на відповідь.