Деймон Сальваторе

- Стефан тут? - Ага. - Де він? — І тобі доброго ранку, міс«Я на спецзавданні». - Як ти можеш бути таким зарозумілим і слизьким після всього, що ти зробив? — А як ти можеш бути такою хороброю та дурною, щоб називати вампіра зарозумілим та слизьким?

- Бонні знешкодила винахід Гілберта, Ізабель поїхала... і це День Засновників. Співаємо солодку вату, вкраду твою дівчину. - НЕ починай. – Ти перший почав, Стефане.«Я тобі не довіряю»,« дай їй спокій». Я насолоджуюся цим.

— Я маю диявольський план. - І який же? — Ну, якщо я скажу, він втратить свій диявольський сенс.

- Ми можемо вбити його сьогодні! За допомогою Бонні! - Ні, Деймон! Якщо Бонні використовує стільки сил, вона помре! — Я напишу їй чудову поминальну промову!

Я вирішуватиму, кому жити, а кому помирати, а ти стежитимеш, щоб не постраждали інші. Я навіть дозволю їй мене ненавидіти. Але врешті-решт вона виживе завдяки мені.

Не плутай той факт, що ми не спалили тебе уві сні, з довірою.

Я б нізащо не став прати те, що між нами було, нехай навіть скорбота переповнювала мене. Я хапався б за кожну мить, коли ти була в моїх обіймах, кожну твою посмішку, все те щастя, що ми зазнали. Не важливо, як сильно я сумував би за тобою або як мені було б боляче, я б ніколи не стер все, що в нас було. Я хотів би переживати кожен момент, перебуваючи в пекельній агонії, ніж стерти спогади, в яких є ТИ!

Це ж дизайнерська річ, чувак, нафіга порвав!

Сумує той, кому не байдуже.

Ти - моя криза буття...