Стайлз Стілінський

— Я дивився на неї і відчував, ніби мені вбік кувалдою вдарили. - Так, це називається розбитим серцем. Про це співається у парі мільярдів пісень.

— Більшість тут нормальні. Агресивних тримають у замку. Це Хілларі. У неї ДКР. Це Гері. Думає, він Ісус. Ден. Теж Ісус. Це Марія... - Марія Магдалена? — Ні, вона теж думає, що вона є Ісусом.

— Я не збираюся благати тебе. - Добре. Я все одно не піддаюся твоєму впливу.

- Тоді повір мені. Скажи, що ти мені віриш. Скажи це. Скажи, що віриш. — Стайлз, ми не можемо вбивати людей, яких намагаємось захистити. — Скажи, що віриш. — Ми не можемо вбивати людей. Ти в це віриш? - Що ти хочеш щоб я зробив? Скотт, скажи мені як все виправити, добре? Скажи мені, що хочеш, щоб я зробив. — Можливо, можливо, тобі варто поговорити з батьком.

— Просто цікаво: яку частину тіла ми шукаємо? — Я якось не думав про це... — І що, коли вбивця все ще тут? — Про це я теж не думав...

- Місяць викликає в тобі фізичні зміни, ти прагнеш крові все сильніше і сильніше. – Жага крові? - Я про спрагу вбивати. - Я вже починаю відчувати цю спрагу, Стайлз.

— Це всі мають, але ніхто не може втратити. Що це? — Я не знаю!... Тінь.

- Хто це? — Це Мередіт. Вона трохи дивна. - Ні, це ти трохи дивний. Вона дуже дивна.

- Потримай це. - Що це? - Не знаю. Сподіваюся, не найважливіша деталь.

Ну, Скотт, у мене 147 фунтів крихких кісток, обтягнутих білою шкірою. Сарказм — мій єдиний захист!