Тіріон Ланністер

- Я не люблю загрози. — Хто вам загрожує? - Я не Нед Старк, і розумію правила цієї гри. — Нед Старк був людиною честі. — А я ні. Будете мені загрожувати, я скину вас у море.

О! У нас були злі королі, були королі — ідіоти, але злісних ідіотів досі не було...

— Один мудрець сказав, що історія світу вершиться за бесідами у розкішних кімнатах. - Хто це сказав? - Я тільки що.

Хто б ти не був, куди б не йшов, хтось у цьому місті хоче убити тебе.

— Ти розумна людина, але ти й наполовину не такий розумний, як гадаєш. — І при цьому все одно розумніший за тебе.

— Таргарієни будували місто, щоб витримати облогу — або бігти у разі потреби. — Я не втечу. Звучить дивно, але я капітан цього корабля. І якщо він піде на дно, то я теж. — Радий це чути. Хоча напевно багато капітанів говорять те саме, поки їхній корабель на плаву.

— Тобі нема чого сказати на свій захист? — Лише одне, я цього не робив. Я не вбивав Джоффрі, але мені шкода, що цього не зробив. Бачити, як вмирає ваш злісний бастард, мені було приємніше, ніж ласки тисячі брехливих повій. Шкода, що я не та чудовисько, якою ви мене вважаєте. Шкода, що я не маю отрути для всіх вас. Я б з радістю віддав життя, щоб подивитися, як ви корчитеся.

— У чому тут каверза? Навіщо вам допомагати? — Я маю ніжність до каліків, бастардів та зламаних речей.

Я помщуся тобі за це. Колись, у хвилини спокою та щастя, ти раптом відчуєш смак попелу в роті. І зрозумієш, що борг сплачено.