Томас Шелбі

— Значить, я вирішуватиму вашу проблему? — А я завойовую вам медаль. — Якщо я отримаю медаль, я вигравіюю ваші ініціали ззаду. - О, мої ініціали на вашому заді - нічого собі картинка.

- Оберама Голд закоханий у тебе, він навіть постригся. І аромат твоїх духів полегшить його біль. - Томмі, сьогодні мені сорок п'ять років. — Сорок п'ять і все ще розбиваєш серця.

Тобі не потрібні були всі ці пігулки. Тобі всього лише потрібна була війна.

Єдиний спосіб гарантувати світ — переконати, що війна безнадійна.

— Томе, нам дали гіршу роботу. — Так, а ми ще й самі зголосилися... Іноді це триває цілу ніч... Я лежу тут і чую лопати та кирки... за стіною, там. І молюся, що сонце зійде раніше, ніж вони докопають. Ні, я не молюся - я сподіваюся. І іноді виходить – сонце перемагає. Але найчастіше — лопати перемагають сонце.

- Ти сказав прекрасну промову, що віриш у рівні права для жінок компанії, але коли доходить до справи, ти нас не слухаєш. Ти не довіряєш жінкам? Томас, це була лише одна жінка, може пора її забути? - Забути кого?

— Платиш повіям за секс, вбивцям за смерть. - Ніщо не безкоштовно. - Бідолашний Томас...

Знаєш, котра година? Я тобі скажу: вечір. Восьма година. Ти житимеш до сходу сонця. Останнє, що ти почуєш, як за вікном заспіває дрізд. Дрозд співає гарно, але завдяки тобі моя дружина ніколи це вже не почує.

- Одна хвилина перед боєм. Солдатська хвилина. У бою це все, що маєш. Одна хвилина на все. Все, що було до - безглуздо, все, що буде після - безглуздо теж... Нічого не зрівняється з цією хвилиною. — Хіба ти мала таких хвилин у Франції?

Коли план хороший — поспішати немає сенсу.