Від імені автора

Мов бутони на межі цвітіння... Мов дихання нової весни... Вони в тебе на долоні... Вони — наших предків благословення... Тільки б нам не шитися... Цих зірочок на Землі.

Але, немає сумнішої повісті на світі, ніж повість про Ромео та Джульєтту.

Наші таємниці вміють продиратися назовні.

Ти тільки поглянь, вони ніби свіжі краплі роси, вкриті в долонях листя, даровані небесами, кружляють, ведуть хороводи, гойдаються і вислизають... Вони ніби справжні перли, іскряться, заливистим сміхом... Тільки б нам не позбутися... Цих зірочок на Землі.

Іноді вони мудрі немов старці, інші безтурботні як річка. А часом буває, що питань міріади, немов сміхом тишу розкривають, і від радісних усмішок обличчя розцвітають тієї ж миті.

Вічне повернення... Ця назва, що належить Ніцше, означає, що легендам властиво повторюватися так, що герої їх про це навіть не здогадуються. Вічне повернення це ті прості обставини, з яких складається найбільша історія любові.

Нехай дурний тримає за хлопчаків нас, Дурень сміється за спиною, Але виконували ми будь-який наказ, Ведучи солдатів у нерівний бій. Піднявши себе в атаку першими, Кидали юні тіла, А як під фанерними зірками Лежить нас з Бугу до Дніпра.

І ось два закляті ворога та двоюрідний брат одного з них поспішають на інший кінець країни для боротьби із спільним противником — часом.

Без небезпеки не було б чудес, без кошмарів не було б прекрасних снів.

Єдиний спосіб уникнути реальності - перетворити своє життя на обман.