Віталій Мухаметзянов

— Ви ж з нею ніби друзі! Вона думці друзів довіряє більше, ніж думці власної матері. — Так і має бути. - Чому це? — Ну, бо батьків не обирають, а друзів обирають.

— А якщо вас ударять? - Я не буду відповідати. — Зрозуміло, у нас переважно жінки працюють. А якщо раптом... — У вас бувають бійки між жінками? - Ні! Просто ви чоловік! Мені треба розуміти, чи можу я вам довіряти. — До чого тут моя стать? Я взагалі до того кабінету зайшов?

— У нас дівчата на ресепшені сидять, їм треба гарніше виглядати! — Якщо так дбаєш про них, то пластичну операцію їм зроби.

— Вітаалік... Я така п'яна! — Марино Василівно, ви не п'яна. П'яна — це колись писають, не знявши штани. А ви не п'яна.

- Це не відповідь. - Ні, це відповідь. Просто це не те, що ви хочете почути.

— У мене таке відчуття, що якщо я зараз піду, ти викинешся з вікна. — Став би я чистити зуби, коли збирався накласти на себе руки?